icon clock14.01.2024
icon eye3637
ОСОБИСТОСТІ

З пологового – на передову: фронтові дороги і нелегкі випробування лікаря з Лановеччини

  Здавалося б: далеко не бойова спеціальність — лікар-гінеколог, проте ланівчанин Михайло Пелишок був мобілізований в лави ЗСУ в 2014 році, а згодом і в 2022-му.

  Михайло Пелишок з відзнакою закінчив Гайсинське медичне училище, що на Вінничині, згодом Тернопільський медінститут імені І.Горбачевського за спеціальністю гінекологія. І також з «червоним дипломом». Працював у Луцькому клінічному пологовому будинку, в Лановецькій міській лікарні.

  У 2014 році молодого лікаря мобілізували і він поповнив ряди ЗСУ. У статусі начальника медичної служби 14-ої ОМБр надавав допомогу пораненим воїнам у Волинській області, на Закарпатті, Миколаївщині, Сумщині.

  Після демобілізації учасник бойових дій Михайло Пелишок повернувся до Лановецької лікарні, в пологовий відділ.

  Проте з 28 лютого 2022 року медик-гінеколог знову був призваний до українського війська. Ситуація, в якій опиняється Михайло на війні, змушує його ставати терапевтом, хірургом, інфекціоністом, перевозити постраждалих до шпиталю. Не в розкішних палатах та далеко від стерильності перебували бойові медики, не перестаючи надавати допомогу пораненим військовим, подекуди й цивільним, під обстрілами. Нерідко власноруч доводилося облаштовувати пристосовані приміщення, в яких тимчасово працювали.

  Гострих і трагічних ситуацій теж трапляється немало. Лікарі навіть заступали в наряди. У Баштанці, де тільки розташувався медичний взвод Михайла, прилетіла ракета. Вибух, вогонь… Неподалік — пологовий будинок, звідки лунає плач матерів, крик дітей. Туди кинулися рятувати, бинтувати – не було чим дихати. А на місці будівлі для медичного персоналу – величезна вирва-яма! М.Пелишка в той день зачепило осколком. Відчув біль у нозі… Самотужки витягнув осколок.

 На Миколаївщині у місцевій лікарні три місяці працювали разом із воєнними медиками-запоріжцями. Житло ділили з білорусами, які у складі ЗСУ воювали з московськими окупантами. Пережити день за днем було важко через постійні обстріли. На територію лікарні прилетіло дві ракети С-300. Одна впала неподалік лікувального корпусу, зробивши величезну вирву, а друга зруйнувала частину поліклініки – зверху донизу. З 5-ї ранку до 11-ої ночі приймали тоді потерпілих.

  Тетяна Кирилівна, мама Михайла, наступного ранку почула від сина: “Мамо, не повіриш: прийняв на передовій роди! Дівчинка, 3600 вагою…”

  Лікар, який до війни слідкував та зустрічав появу на світ нового життя, дуже зрадів, що вперше за воєнний час згодилася на фронті і його спеціальність! У нього навіть позивний «Акушер».

  Особливо велике душевне задоволення отримував Михайло, коли приїжджали волонтери-земляки. Смаколики передавав воїнам на першу лінію оборони, залишаючи собі лише необхідні речі для медиків, запаси ліків від колективу Лановецької лікарні і щирі, теплі привітання від ланівчан.

  Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина: медики допомагали і військовим, і місцевим жителям. З поля бою забирали загиблих і поранених, а від обстрілів ховалися в посадках. Складні умови війни, постійне напруження, часті переїзди, нетривалий сон не могли не позначитися на здоров’ї – хлопець схуд, проявився діабет І ступеня. Лікувався в Дніпрі, Вознесенську. Зараз продовжує працю в лікарні м. Слов’янськ ординатором медичної роти.

  Старший лейтенант медичної служби Михайло Пелишок відзначений грамотою військової частини. Михайло вдячний за постійну моральну підтримку мамі, друзям-колегам і волонтерам з Лановеччини. З матір’ю в них особливий духовний зв’язок, відстань якому не перешкода. Коли вона почувається погано, син телефонує і радить, що зробити…

 Тетяна Кирилівна щодня старається вийти на зв’язок із старшим сином Михайлом: почути голос чи прочитати кілька слів у повідомленні. Цілими днями займається домашнім господарством. У неділю приходить у міську бібліотеку на засідання Клубу активного довголіття, щоб разом з усіма учасниками пошанувати воїнів та їхніх рідних, послухати розповіді краєзнавців, поділитися спогадами про традиції, гарну пісню, поезії – відпочити душею.

Марія РОМАНЧУК