4 вересня в обідню пору ворожа артилерія обірвала життя жителя Лановецької громади Романа Яцкова — механіка-водія самохідного артилерійського дивізіону.
Цю страшну звістку почула того ж дня під вечір від його побратимів, коли з волонтерською місією були саме за пару десятків кілометрів від місця трагедії. Хлопці переживали втрату Романа, як рідного. Зрештою, він був таким, що його любили і поважали всі: життєрадісним оптимістом, щирим добряком, працьовитим і безвідмовним.
Роман Яцков — уродженець села Якимівці. У 2014-му пішов захищати Україну. Чимало випробувань випало на його молодість в часи війни фази так званої АТО. Одна із перших трагічних — це втрата взимку 2015 року дбайливого побратима, якого вважав за батька на війні, відважного воїна Василя Борисевича. Їхній підрозділ розбили ерефівські війська на Луганщині між Новотошківкою та Кримським, на 31-му блок посту. Роман був там наймолодшим серед побратимів.
Волонтери Лариса Мисюк, Марія Романчук та Володимир Зуєв відвідували хлопців на цій бойовій позиції в грудні 2014-го. То були емоційні та незабутні зустрічі, увага і турбота тилу, підтримка бойового духу простих хлопців без військового досвіду.
Після демобілізації Роман часто навідувався до родини Борисевичів. Якось зустрілися ми всі у пані Ірини, куди приїхав Рома з дружиною Марійкою, мамою Лесею і синочком Юрчиком. Сьогодні Юра уже першокласник, підростає і маленька Іриночка.
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Роман Яцков наступного ж дня поїхав у військову частину. Розумів, що потрібен Україні. Мама Леся і сестра Руслана з перших днів і до нині допомагають своїм волонтерством. «Якщо не попаде моєму синові, то буде іншим дітям. А моєму хтось інший допоможе», — пригадують місцеві волонтерки-господині слова пані Лесі, коли вони разом готували домашні смаколики на фронт.
Для дружини Марійки загибель коханого чоловіка — ще одна гірка і непоправна втрата, ще одна трагедія в родині. Її брат Саша Цюх — також учасник бойових дій часів АТО, після демобілізації отримав смертельні травми від рук місцевих нелюдів і невдовзі помер. А тепер загинув чоловік. Як молодій жінці з маленькими дітками справитись з болем і продовжувати жити?.. Жити за двох. Заради дітей. Роман у серпні був у відпустці. Це були найщасливіші, але, на жаль, останні дні життя разом. Тато не зміг розділити радість свята Першовересня разом з Юрчиком, не пригорне і своєї маленької радості — донечки Іринки. Але щира і турботлива душа їхнього небесного Захисника буде завжди поруч.
Ворожий снаряд загасив свічадо українського Воїна, але не зітре з пам’яті рідних і друзів ті світлі й добрі спогади про Романа. Ровесник Незалежності України, патріот віддав своє молоде життя за свободу і єдність української нації. Хай подвиг цей не загубиться в історії!
Сотні людей зустрічали тіло Романа Яцкова на рідній Лановеччині, сотні прийшли провести його до місця вічного спочинку. Хай спочиває з миром наш Герой, а Господь кріпить рідних і дає сили навчитися жити із втратою. Роман залишив по собі не лише теплу згадку, а й своє гідне продовження в дітках.
Щирі співчуття мамі, татові, дружині, сестрі, синові і донечці. Вічна пам’ять тобі, мужній Воїне!
Наталя ГАМЕРА
Фото з архіву Марії Романчук та Лановецької міської ради
