icon clock30.08.2023
icon eye980
ОСОБИСТОСТІ

Життя, довжиною в століття: три війни, важка праця, втрати і радості довгожительки з Лановець Олени Демчук

  Сто років тому, 30 серпня, у родині Теклі та Максима Демчуків в Ланівцях народилася дочка Олена.

Вона стала третім дитям у працьовитих, але не дуже заможних волиняків, які спродали все своє домашнє майно, аби прикупити трохи землі, що була основною годувальницею в нашому краї. Через деякий час підприємливий єврей Хазим домовився з господарем земельної ділянки, щоб на окремому шматку розмістити фірму, на якій наймані працівники розпочали виробляти блоки, черепицю та інші матеріали для будівництва. Сюди приїжджали люди і купували ці вироби.

  А діти підростали і допомагали батькам у всьому, бо треба було виживати в тих непростих умовах. Крім Пестини, Василя і Олени, сім’ю поповнили ще Степан та Ганна. Оленка бавила, доглядала молодших братика і сестричку, а старші працювали в домашньому господарстві. Закінчила 4 класи у місцевій школі, де вчилися українці разом з дітьми місцевих поляків та євреїв. У хлопців був довший курс навчання, бо їм треба було йти в армію, здобувати якусь спеціальність. Вищу освіту здобула наймолодша в родині Ганна – стала вчителькою.

  А Олені випала доля бути опорою та підтримкою своїм братам і сестрам. Пестина вийшла заміж в Осники. Мали там кусок землі, яку й обробляли, а Олена приходила допомагати. Пам’ятає, як гітлерівці палили село у 1943 році. У той день вона запрягла коней і поїхала по глину. В дорозі почула страшну новину. Все господарство, будівлі сестриної родини були знищені вогнем, навіть не мали в що одягнутися. Довелося їм перебратися в Ланівці, де побудували хату. Там тепер живе дочка, а молодші нащадки – в Краснодоні.

  У 1945 році помер батько Максим, і вся робота, турботи родинні лягли на плечі Олени, яка знала і жіночу, і чоловічу роботу, підтримувала матір. Мастити хату — без Лєни не обійшлося. Василь почав криницю копати, а викручувати землю наверх – і там Лєна була… За домашніми клопотами дівчина не мала часу й подумати про своє особисте життя – хлопці були, що заглядалися на гарну, працьовиту ланівчанку, але, на жаль, жоден не припав до серця. А у вихідні, свята Олена йшла до церкви – віра в Бога допомагала витримувати, поборювати всі труднощі, полегшувала біль від втрат. У 1949 році у Краснодоні помер від хвороби брат Степан, який працював на шахті. Пестина й Олена їздили туди, похоронили його в Ланівцях.

  У 1955 році Олена пішла на роботу до Лановецької школи, де виконувала обов’язки техпрацівниці і допомагала на кухні до 1966 року, коли перейшла в систему громадського харчування, де була трохи більша зарплата. Стала помічником повара у відомій тоді «Ланівчанці». Водночас на її підтримку завжди могли надіятися у різних справах її рідні. Часто їздила в Бережанку до сестри Ганни, яка навчалася, а треба було доглянути дітей. І вони – Володя й Оля (Олег, на жаль, помер) з радістю чекали на тітку, яка завжди щось смачненьке і цікаве привозила.

  Завершила Олена Максимівна свою трудову діяльність у 1982 році, однак руки її не знали спочинку – вона й надалі господарювала вдома й допомагала своїм родичам, які за її турботу віддячували щирою любов’ю. Ця поважна ланівчанка живе і переймається не тільки проблемами своєї родини – її болить страждання людей у рідній Україні, яка знову й знову мусить захищатися від ворогів. Пережила, як згадує довгожителька, польську, німецьку, російську війни, і тепер продовжує московія нищити нашу землю – це найстрашніше в її житті. А радість їй приносило завжди те, що мала здоров’я допомагати всім, була своєрідним живчиком у родині Демчуків. І тепер Олена Максимівна щиро дякує Богу, що має надійну опіку від Ольги – дочки наймолодшої сестри Ганни, яка разом із чоловіком Іваном живуть у її батьківській хаті, роблять приємним та радісним кожен день її віку.

  Шановна ювілярка сьогодні прийматиме вітання від своїх рідних, які зберуться з нагоди такої поважної дати. Діти, внуки її брата і сестер, племінники та їхні діти, не всі живуть близько – доля розкидала в різні місця, навіть за кордон, але найкращим подарунком для бабусі Олени буде візит улюбленої внучки Іринки і її чоловіка Євгена, воїна, який перебуває у короткостроковій відпустці. І всі даруватимуть Олені Максимівні щирі слова любові за те добро, яке отримували від її щирої душі. І ми, від імені земляків-ланівчан, сердечно вітаємо ювілярку із її сторіччям! Нехай радісними і світлими будуть дні Вашої осінньої життєвої пори, а Господь благословить Ваші бажання бути міцною і не завдавати нікому клопотів!

Марія РОМАНЧУК