icon clock17.01.2024
icon eye1120
ОСОБИСТОСТІ

Понад 200 віршів загиблим Героям присвятила поетеса з Лановеччини: про що мріє і як справляється з емоціями Зоряна Довгалюк

  «Чужого болю не буває» це те гасло, яке є моральним імперативом, за яким працює поетеса з Лановеччини Зоряна Довгалюк, пишучи вірші-присвяти загиблим захисникам. У її творчому доробку понад 730 віршів, і третина з них написані в пам’ять про полеглих героїв.

  Зоряна закінчила Теребовлянське вище училище культури. Деякий час працювала офіціанткою у сфері ресторанного бізнесу. Її комунікабельність, життєлюбство, весела вдача і творча натура притягували однодумців, її цінували на роботі. Дівчина вийшла заміж, народила двох доньок. Римувати було її захопленням. У той період вірші мали романтичний характер, сповнені любові, тепла, щастя і радості.

  Згодом за станом здоров’я та сімейними обставинами змушена була залишити роботу і всю себе присвятила сім’ї.

  Коли розпочалася війна у 2014 році, вірші Зоряни набули чорних відтінків, були пронизані болем і відчаєм. Часто друкувалась в різних газетах, її поезія звучала по радіо (вітального характеру) і по телебаченню (пов’язані з АТО).

  З початку повномасштабного вторгнення тижнів зо два не могла себе опанувати. А потім виливала біль, тривогу, розпач і страх на папір та в соцмережі.

  — Перший вірш, присвячений пам’яті загиблого Героя Богдана Карімова, я написала для його мами Алли. Вона з міста Лисичанськ Луганської області, — розповідає Зоряна. — 8 вересня 2022-го минало шість місяців з дня загибелі Богдана, його мама була в розпачі, повідала мені про сина, про своє життя. Я вилила біль утрати матері рядками, що зачепили її серце. З того часу Алла стала близькою подругою мені і невід’ємною частинкою нашої родини.

 Другий такий вірш поетеса з Лановеччини написала для Надії Остапенко. Ця жінка із Запорізької області. У неї в перший день великої війни загинув онук, а через місяць не стало і сина…

  — Далі все, як в тумані, — пригадує Зоряна. — Люди зверталися одне за одним: матері, дружини, сестри, брати, доньки, сини, татусі і побратими… Спала по кілька годин на добу, оскільки писати такі рядки могла лише вночі. Були і дні “затишшя”, коли писала те, що було в мене на серці. Були і такі дні, коли доводилось писати по 3-4, а то й 5 віршів за ніч. Лягати о 6-ій ранку ввійшло в звичку. А люди продовжували звертатися з проханнями написати про їхній біль і переживання, вшанувати пам’ять дорогих серцю людей. Писали в месенджер, описували, що хочуть почути у вірші, скидали фото своїх Героїв у вайбер. Пам’ять мого телефона вщент заповнена такими фотографіями.

  Плати за таку чуттєву послугу поетеса ніколи не брала. Якщо хтось дуже наполягав, просила донатити на ЗСУ. Жодного разу нікому не відмовила. Є такі матусі, на прохання яких писала по 3-4 вірші – на 40 днів, півроку, рік, земний день народження… Точної кількості замовників не знає, але впевнена, що їх більше 200…

  — Зв’язок підтримую з кожним, — запевняє Зоряна. — Вони знають, що можуть звернутися до мене в будь-яку пору дня чи ночі. Але тісний і нерозривний зв’язок підтримую лише з Аллою. Ми пройшли з нею важкий шлях збору голосів для присвоєння її сину звання “Героя України”. Навіть подумати не могла, що це так важко. А ще важче від того, що не кожному, хто поліг в бою за свою країну, присвоюють це звання. Болить, бо всі вони Герої!

Змінити вже нічого не можливо…

Ходжу живою тінню між людей…

Чому життя таке несправедливе?!

Вже рік, як серце вирвали з грудей!…

  — Війна триває, продовжують гинути наші захисники і моментами навіть немає сил до кінця переглянути фото, де зустрічають ще одного Героя “НА ЩИТІ”: сльози заливають очі, стає настільки важко дихати, що це не можливо передати словами, — каже жінка. — Від божевілля рятує лише підтримка мами, чоловіка, дітей і близьких друзів. Багато людського болю довелось пропустити через себе і хтозна, скільки ще доведеться, але я продовжуватиму писати скільки вистачить моїх сил. Бо тим, кому пишу, значно гірше. І тим, хто нас боронить, значно важче, ніж мені.

Хоч вовком вий! Немає сина!

Ще й чоловік поліг в бою!

Моє кохання і дитина

Тепер в Небесному строю!..

  Зоряна Довгалюк мріє написати вірш про Перемогу, а також надрукувати й видати власні поетичні збірки.

  —  У мене було прекрасне почуття гумору, я обожнювала розповідати смішні історії з життя й анекдоти. Лише тепер розумію, на скільки змінилося моє життя і я сама. На скільки змінилися ми всі за час війни… Хтось навчився людяності, а хтось втратив ще ту, яка в нього була… Я впевнена, що на своєму місці і роблю саме те, що і повинна.

Наталя ГАМЕРА