Віддавши одну машинку у Вінниці, ми продовжили рух нічною трасою у напрямку війни. Зранку дороги наших екіпажів розійшлися: Олександр Цимерман та Олександр Бурак повезли на лафеті баггі на Донеччину, хоча побратими нашого Віталія Кузьмича готові були виїхати за ним і до Дніпра. Але то не літо, і долати 240 кілометрів з Дніпра до Костянтинівки машинкою без вікон і дверей та без даху – жорстоко по відношенню до здоров’я воїнів. Дякуючи відповідальним підприємцям у Ланівцях та всім благодійникам, пальне на дорогу було, ще й військовий агрегат заправили.
Наші волонтери Олександри мали на Донеччині ще зустрічі з бійцями, які воюють у пекельній Авдіївці. До речі, командир з позивним «Лютий» ще з 2014 року на війні. І коли ми з Богданом Полозом та Ігорем Хмілем одного разу побували в Авдіївці в розташуванні його роти, приємно вразило, що хлопці всі вмотивовані, добровольці та добре розуміються на військовій справі. Всі усвідомлюють, з яким ворогом мають справу, знають, як протистояти і продовжують тримати оборону в цьому майже безлюдному, вщент знищеному росіянами місті. Тож коли мають найменшу можливість, завжди виїжджають на зустріч з лановецькими волонтерами. Жодного разу не відмовились від продуктових запасів та готової домашньої їжі від наших дбайливих господинь, а також передаємо їм скоби та шрапнель, які виготовляють наші майстри в Ланівцях.
На прохання дочки, пані Ольга Бочин купила і передала харчові пластикові бідони. В них військові зберігають сипучі продукти, воду, бо гризуни трублять все, що трапляється на їхньому шляху. Загалом, миші та щурі – велика біда на фронті. Не вистачає трутки на них, самі коти вже бояться ту пошесть. А для командира взводу забезпечення Дарини Бочин важливо, щоб був порядок і все необхідне на території її службової відповідальності.
Протоієрей Олександр Копійковський служив капеланом в одній із бойових бригад ще в період АТО. Сьогодні він знову в лавах ЗСУ, дбає про духовний стан своїх побратимів. Його старший брат Олег, медик за професією, з початку повномасштабного вторгнення був зарахований в роту охорони, потім ніс службу на білоруському напрямку, згодом на Донеччині. Під час одного із ворожих артобстрілів дивом вижив, отримавши серйозне поранення. Переніс декілька операцій, нині за станом здоров’я визнаний не придатним до військової служби. Це далеко не єдина сім’я на Лановеччині, в якій рідні брати захищають Україну на фронті.
Мали ми того рейсу ще одне несподіване побачення із земляком. Він служить у секретному підрозділі, тож не фотографували і не озвучую прізвища. Звичайний сільський хлопець, на всі руки майстер, досвіду армійської служби не мав. Через декілька місяців після повномасштабного вторгнення пройшов відповідне професійне навчання і з того часу захищає Україну в лавах ЗСУ. Друзі цього військового просили купити йому деякі важливі, не дешеві речі. Ми розшукали земляка у прифронтовому селі. «Я думав, що ви тільки до знайомих їздите і тільки своїм знайомим замовлення виконуєте, тому ніколи не звертався з потребами. А ви аж сюди заїхали… Дякую за допомогу і за домашні смаколики також величезна вдячність всім причетним. Нам це теж важливо».
Специфіка діяльності нашої команди волонтерів полягає в тому, що не працюємо з бригадами, батальйонами, ротами… Ми люди з провінційного містечка, з малочисельної Лановеччини. Тому разом з однодумцями намагаємося закривати запити тільки своїх земляків – з Лановецької та Борсуківської громад. І не має значення, в якій вони бригаді. Скажімо, передали кошти з лікарні чи центру первинної медико-санітарної допомоги, з церкви, з того чи іншого села, з міської ради, діти волонтери приносять, з-за кордону земляки і друзі надсилають, свої рідні та знайомі скидають, з благодійних концертів чи ярмарок вділяють, то за ці кошти Валерій Собчук купує запчастини для ремонту автомобілів наших земляків військових, нерідко метал, дріт, замовляє амуніцію, необхідні прилади, апаратуру та інші важливі та господарські речі на фронт. Відкриття нами зборів на машини, дрони, дорогу оптику – це окремо. Є певне коло хороших людей, які безкоштовно ремонтують техніку, виготовляють скоби, шрапнель, вділяють пальне, за оптовими цінами реалізовують дорогий товар, шукають бюджетні варіанти автівок за кордоном, купують і довозять їх до митниці. Далі вже клопіт за нашими водіями… Така комунікація вимагає і забирає багато часу та зусиль, в тому числі й уночі та свята. Не все можливо зробити на вже – через зайнятість кожного на основній роботі, ну, і не на всі запити одразу знаходяться швидко фінансові ресурси, до того ж – не все в цій діяльності залежить від однієї-двох людей. Наприклад, виготовлення fpv дронів, яким зайнялися умілі спеціалісти-волонтери. Тим не менше – результат діяльності нашого волонтерського гурту бачать військові та їхні рідні. Можливо, не всім вгодили, не все миттєво зробили. Але не зупиняємось.
Як розвантажували котел для бані і чим привітали військові нашого волонтера у день народження – про це та інше читайте в наступних сюжетах.
Наталя ГАМЕРА
