Тихеньке потріскування дров створювало затишок у невеличкій хатинці, до якої військові приїжджають з бойових позицій на перепочинок. Хлопці в цій бригаді переважно з Тернопільщини. На прохання нашого Юрія Мосейка, у Ланівцях виготовили котел для нагріву води у баню на колесах. Лановецькі волонтери зробили і доставили його та інші замовлені речі.
Наші захисники – універсальні люди. Вони і фронт тримають, і свій побут облаштовують, і про побратимів турбуються. Вантажівку переобладнали в мобільну баню. І ось що з цього вийшло.
Юрій Мосейко – офіцер з бойовим досвідом. Після участі в АТО й демобілізації працював певний час у військкоматі. З початком великої війни знову пішов до бойового підрозділу і служить донині.
“Мамай” передав до музею шеврони, прапор, лановецьким автомайстрам – подяки від його підрозділу.
Хлопці пригостили волонтерів кавою з печивом. Ми не відмовились. Того дня свій день народження на фронтових дорогах зустрів Володя Басок. Власним бусом він з 2022-го возить гуманітарні вантажі військовим. Вмисне купив і встановив фаркоп на свій спринтер, аби перевозити автомобілі на лафеті. Володя добре знає потреби військових, знає, як це – чекати дзвінка від дитини з окупаційного міста, потім з передової. Його дочка і зять – військові. А подарунок волонтерові у день народження від наших незламних – то пам’ять на все життя.
До традиційного ритуалу автографів на прапорі хлопці цього підрозділу поставились дуже серйозно. Хотіли залишити не просто свій підпис, а щось “мудре”. “Букви пам’ятаю, а що написати – не знаю, треба подумати. Кобзаря привезіть мені на другий раз. Там, що не фраза – то геніальна”.
Залишали ми цей веселий дружній гурт з відчуттям гордості і вдячності. Ще передали посилки і трохи смачного добра Сашкові Шумило. Юра того ж дня завіз йому. А ще дякував за мішечок борошна (то з Якимовець), який замовив ще перед нашим виїздом. Каже, що на кухні згодиться, але вибачався за таке незвичне прохання… Та готуйте на здоров’я, хлопці!
У визначеному місці нас уже чекав Роман Бондарчук. Скромний хлопець на псевдо “Кучер”. Від Романа теж до музею отримали прапор.
Мали знайомство ще з одним нашим козаком. Не всіх знаємо в обличчя, кому маємо передачі, але радіємо кожній зустрічі. Андрій Шевчук – із Борсуків.
Питає його Валерій Собчук про потреби, про забезпечення. “Горілки потрібно?” “Нє, шо ви! На блок постах нас перевіряють. Не треба!”… Секунду в кожного з нас був ступор. Волонтери не могли зрозуміти, чому не можна газові горілки (правильно – пальники), а військові подумали, що волонтери їм пропонують горілку… Ой, бувають і такі смішні моменти.
З Олексієм Марценюком зустрічалися уже затемна. Відважний воїн, відповідальний.
Хлопці з його підрозділу самі намагаються закривати потреби на фронті. Одну машину купили, а потрібна була ще одна – пікап для евакуації поранених, щоб помістилися ноші. Певну суму зібрали на пікап, просили допомогти з коштами і придбанням. «Англійця» за бюджетною ціною вдало купив Віталій Данилюк. А половину потрібних коштів на це авто передала дружина загиблого Героя Володі Нечая. Надія разом з сином Назаром і донькою Ніною пожертвували 2 тисячі фунтів, щоб допомогти другові свого чоловіка і батька. Бо Альоша і Володя дружили з дитинства. Цей збір ми швидко закрили, і так само оперативно доставили пікап в Україну. Олексій сам приїжджав по машину в Ланівці. Валерій Собчук з автомайстрами поміняли колеса і металевий боєць уже давно виконує бойові завдання на передовій лінії фронту.
А наш волонтерський екіпаж здибався того вечора ще з Вадимом Кухарчуком. Він просив забрати їхнього залізного побратима на ремонт. Ударною хвилею від вибуху у машині вибило вікна, пробило паливний бак. Ще й гальма не працювали, були й інші поломки. Оскільки у бусі Володі Баска того рейсу не було лафети, то наступного дня Олександр Цимерман з Валерієм Собчуком повантажили ту автівку. І це було останнє завдання двох днів рейсу, після якого спокійно рушили додому.
А далі були наступні підготовки та організації, клопіткі волонтерські «руханки», кордони, ремонти, замовлення, пересилки, нова підготовка до наступної поїздки в грудні. Про неї – згодом.
Наталя ГАМЕРА
