Останній день грудня 2023 року зустрів нас привітним сонечком. Удосвіта ми вже мчали на Донеччину назустріч новим зустрічам та за черговою машинкою, щоб забрати її на ремонт.
На одній із локацій так співпало, що зібралися чотири Олександри – хоч ставай поміж них і загадуй бажання. А воно ж сьогодні одне на всіх.
Разом із своїм командиром приїхав Саша Шумило. Оскільки цей хлопець до мобілізації працював на Новій пошті, то й отримав відповідний позивний – “Кур’єр”.
На Лановеччині, та за два роки й не тільки на Лановеччині, добре знають доньку Олександра – Злату Шумило. Миле дитя, яке ще з 2022-го виготовляє гіпсові фігурки, реалізовує їх і всі кошти з продажу передає на потреби ЗСУ. За два роки юна волонтерка зібрала немалу суму, з мамою Сніжаною передавала кошти дорослим волонтерам на різні потреби. Благодійні лотереї організовує і налагодила онлайн-продажі своїх виробів. Разом з мамою не просто чекають тата з війни, а й всіляко допомагають наближати Перемогу. До речі, відкрили чергову лотерейку. Долучайтеся. Інформація на сторінці Сніжани Шумило 4149 5000 2212 3742
Із вдячністю працьовитим рукам і добрим серцям своїх земляків турботливий Кур’єр взяв трохи гостинців побратимам. А фірмові трубочки від волонтера, однокласника і друга його Златуні Андрійка Шпирука – це була не просто звичайна пігулка глюкози, а вияв вдячності, поваги і турботи від імені дітей, у яких відібрала дитинство війна.
З пекельної та палаючої Авдіївки приїхав за важливою передачкою Максим Морозов.
Цього разу вперше, відколи ми зустрічаємось з Лютим чи його побратимами, не хотів нічого з продуктів брати, був пригніченим через жорстоку дійсність і неминучість відступу заради збереження життя особового складу. А хлопців, на жаль, з кожним днем стає все менше. Кляті москалі тільки й уміють, що воювати та нищити… Коли Лютий, забираючи скоби звернув увагу, що в машині були ще й бутлі зі шрапнеллю, здивовано запитав: «А ви ще й таке робите? Нам теж потрібно!» Так, у Ланівцях хлопці виготовляють такі штуки і передають військовим на передову. Наступного разу наші волонтери і в підрозділ командира Лютого привезли трохи смертоносного металу – хай зроблять руских хорошими… А хороші ці істоти тільки коли здохли…
Попри страшну реальність і неймовірну стійкість та мужність, яку проявляють наші захисники і захисниці на передовій фронту, при зустрічі з волонтерами вони намагаються посміхатися, жартувати і трохи переключитися на хвилю «мить з мирського життя».
А життя тут, у прифронтових містечках, – як на пороховій бочці. Он, як казали далекобійники, напередодні вночі неподалік того місця, де ми традиційно влаштовуємо здибанки з нашими, ракета влучила у вантажівку з БК. Мабуть, якась скотина здала локацію, а ерефівці б’ють прицільно. Хоч і на хаотичні обстріли КАБами та іншими потужними снарядами в них достатньо боєприпасів, техніки і людського ресурсу. Наслідки для України жахливі…
Дорогою до Костянтинівки ми трохи мовчали, бачачи нові руйнації, трохи обговорювали, кого ще можна залучити, з ким ще співпрацювати, якими методами діяти, аби якомога більше допомагати військовим.
У Костянтинівці віддали «додатки до зброї» відданому патріотові, воїну з досвідом Ярославу Кравцю. Не надто говіркий, серйозний, зосереджений і мужній Джафар – винахідник і трудяга. Разом з дружиною таким і сина виховали. Він теж захищає Україну.
На декілька хвилин із смертельної пастки з нами на зустріч вирвався Вадим Черній з побратимом. Втома і виснаження у глибині очей виказували реальний стан цих молодих хлопців, які займаються евакуацією поранених і загиблих. Наступного дня їм знову в пекло, на позиції, де йдуть важкі бої…
Передали тоді на ремонт генератор у Ланівці. Його, до речі, у Ланівцях поремонтував багаторічний волонтер з Лисичанська, на всі руки майстер пан Петро Гуртовий.
Не дуже володів вільним часом Володя Паламарчук, але приїхав, аби хоч на мить відволіктися від виснажливих фізично й морально воєнних буднів і жорстоких боїв.
Тут, у Костянтинівці, під щоденними обстрілами, живуть і працюють мирні люди. Вони не безстрашні, просто діляться на тих, хто довіряє та дякує ЗСУ і так званих ждунів, що сподіваються на асвабаждєніє. А ті асвабадітєлі натомість безжально руйнують інфраструктуру, нищать довкілля, забруднюють екологію і забирають людські життя, без поділу на погляди жертв і постраждалих. І серед того бруду й потворства, що несуть у світ росіяни, місцеві мешканці пристосовуються до реалій. Це я такий вступ зробила, щоб сказати, які смачні шашлики тут можна купити. Щоправда, мало не за всі гроші… А в прифронтових місцях всюди ціни шалені. Особливо для військових. Так, деякі торгаші спекулюють на тому, що військові можуть мати гроші, а, з огляду на те, що і життя в них щомиті висить на волосині, то й не сперечаються за завищені ціни.
Чогось запах і смак шашлика посеред війни в’ївся в пам’ять Віталію Данилюку. Він скуштував його вперше торік, коли ми з ним і Богданом Полозом їхали в Часів Яр та Бахмут. Голодним, нам те м’ясо здавалось неймовірним. Тож Віталій знову купив порцію. А смакували шашликом ми уже всією нашою волонтерською командою на іншій локації.
Про те, кого зустріли біля «головної ялинки», яку історію почули від ініціатора акції «олів’є» та чому наші волонтерські екіпажі знову розділилися – читайте в наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
