В Запоріжжя того дня прилетіло. Ми чули. Дякувати Богу, не бачили. Натомість бачились із ланівчанами – одними з тих багатьох, хто сьогодні береже Україну не балачками і не з теплої хати.
Хлопці саме заїхали на нове місце дислокації. Потрібно було дуже багато всього – від засобів зв’язку і транспорту до їжі та побутового дріб’язку і не дріб’язку.
Ланівчанин Олег Тислюк і Віталій Бельма з Нападівки – з тих хлопців, що з початку повномасштабного вторгнення росії усвідомили всю загрозу та неминучість захисту України. Спочатку була служба в роті охорони, згодом вже на передовій. Віталій Довгий з Чайчинець разом із земляками в одному підрозділі.
Коли хлопці забрали свої важливі передачі, ми запитали, чи не проти вареників. На що почули: “А як можна відмовитись від вареників?” Виявляється, з передислокацією з одного місця на інше, військовим ще не налагодили постачання продуктів, м’яса взагалі не давали на той час. Тож домашні вареники, гречаники з м’ясом, печиво та інші смаколики від наших господинь їм дуже навіть згодилися. Зрештою, ніхто нікому нічого не нав’язує. Але доки будуть господині готувати, то ми і, окрім машин, будемо наших воїнів домашньою смакотою пригощати. А коли вони розбирають відерка і ящички з ароматною випічкою, то аж душа радіє.
Потужний заряд позитиву отримали і волонтери, і захисники, коли зустрілися на наступній локації.
Тут розвантажили машинку для Дмитра Глушка. Хлопець – син нашої з Олександром і Віталієм однокласниці Нелі. До мобілізації працював у міській раді. Під час служби був поранений. Тепер знову в строю.
А епопея з машинкою для Діми була ще та… Коли ми з Валерієм Собчуком, Олександром Цимерманом та Олександром Матевощуком поїхали до кордону забирати машинки, я одну перегнала через митницю в Україну і повернулась до Польщі за цим «тараканом» (Hyundai Terracan). Але він дорогою до кордону поламався.
Ми з нашим другом Вітиком, який допомагає з купівлею і доставкою до митниці, поїхали в Жешов за евакуатором. Доки чоловіки полагодять машинку, я залишилася чекати в гостинному домі Віталія і Тетяни Троянів. На жаль, ні того дня, ні наступного, ні за тиждень авто не вдалося поремонтувати…
Ввечері Вітик провів мені екскурсію містом, ми заїхали у «Жовтий будиночок» , де проживали місіонери. Я познайомилася з українцями, котрих вигнала з рідних містечок війна. Росіяни позбавили їх можливості жити в своїй країні, відібравши не лише право на свободу, а й все, що ці люди мали у своїх домівках. Сьогодні вони в безпеці, отримали дах над головою і все необхідне для проживання. А, коли виникає необхідність, допомагають переганяти машини для ЗСУ. Аня і Олена, дякуємо за підмогу!
Не так швидко, як би це було в Ланівцях, якби за роботу взялися наші волонтери автомеханіки, ремонтували «таракан» у Жешові. Але як тільки машинка приїхала в Ланівці, наші майстри оглянули її і аж тоді відправили до захисників на службу.
На Запоріжжі, поблизу лінії фронту ми мали рандеву зі своїми земляками, кому вдалося на той час виїхати в обумовлене місце. Уже звичну дозу позитиву волонтери та військові отримали від цієї зустрічі, а ще – рятівну пігулку глюкози від юного волонтера Андрійка Шпирука та його мами Тетяни.
Нагадаю, що зараз триває благодійна лотерейка від Андрійка. Він збирає кошти на автомобіль для захисника із Лановець. Підтримайте волонтера, викупивши донатом у 50 грн хоч один номерочок. Картка мами Тетяни Шпирук
4149 4991 5427 4755
А наш Сергій Іванов, якого нещодавно відзначено високою нагородою від Президента України, передав уже традиційні подарунки вдячності добрим людям за допомогу військовим. Дякуємо і надзвичайно гордимося нашими земляками!
«Ви, коли приїжджаєте, то сонце ясніше світить», – сказав нам при зустрічі Віктор Ратушко з Краснолуки, якого нещодавно призначили командиром танкового батальйону. Як на мене, цю фразу можу адресувати і тим, з ким зустрічаємось у неспокійному прифронтовітті. Я б ще уточнила: сонце світить над Україною завдяки героїзму наших захисників і захисниць, які ціною власного життя і здоров’я стримують чорну навалу до зубів озброєного війська московського. Дякуємо нашим героям!
Кобзар для Мамая, трьохсоту ниву, сміливу ніжність та де нас застала ніч – про це та інше в наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
