Кого торкнулося, той зрозуміє, як це — життя поставити на паузу. Це свідомо прийняти рішення відкласти на потім плани, мрії. Захист країни — передусім.
Так вчинив молодий воїн Назар Лащенко. Маючи досвід строкової служби в армії, він практично з перших днів великої війни нищить ворога в артилерійському розрахунку.
Назар виїхав до нас із побратимом. Було трохи часу поспілкуватися і я мала можливість зробити фотозвіти. Всім, кого зустрічали, не залежно від наявності іменних посилок, вділяли ковбаску, яку закупили брати Микола і Степан Приймаки, цукерки від батьків Героя Сергія Васюка, мікси з порційною їжею швидкого приготування й енергетичні перекуси від команд «Бандерівський борщ по-лановецьки» та «Козацькі страви для ЗСУ по-лановецьки», мали трохи кабаносів від Стаса Ткачука, трохи бананових чіпсів Ірини Матвеєвої, дитячі малюнки. Проте не всюди була можливість зробити фото, бо хлопці, як правило, оперативно завантажували «добро» в машини, аби була ще хвилина на спілкування між собою і волонтерами. А Назар на цьому місці здибанки був один із воїнів-земляків, тож разом із побратимом охоче фотографувалися.
Ми передали хлопцям також турнікети, які організація Together for Ukraine Foundation, керівник якої Анатолій Прядун, закупила у Тернополі. Назар згодом написав, що наступного дня один із турнікетів був використаний його пораненим побратимом і досить успішно. До речі, маємо достатньо прикладів із використанням «пульсів» тернопільського виробника. Хто з військових раніше з недовірою ставився до нового виробу на ринку, то, після перевірки турнікетів «Пульс» в екстремальних умовах, не бачить різниці між ними та відомими брендами. Тому, вважаю, сміливо можна підтримувати свого виробника.
Коли ми зустрічалися з Назаром Лащенком, екіпаж Володі Баска, Олександра Бурака і Богдана Полоза побував на місці дислокації в Андрія Шевчука (він з Борсуків).
Згодом хлопці зустрілися із Вадимом Кухарчуком у Покровському. Вадим забрав посилки та волонтери вділили також добра з общаку Андрію Кухарчуку, Павлові Возному (з Нападівки) і Денису Партиці з Борсуків.
Зустрічалися ми з батьком Дениса — Сергієм Партикою.
У містечку на Дніпропетровщині, що неподалік із Запорізькою областю, мали приємне побачення із Володимиром Шостаком. Я завжди при зустрічах прошу військових подарунок для музею. Хто вже знає, то готує їх заздалегідь. Я лише запропонувала підписати прапор, як Володя відразу простягнув шеврон. До речі, за рік ми зібрали 134 шеврони з різних частин, від різних військових, на різних локаціях і за різних обставин.
У цьому прифронтовому містечку познайомились із місцевою волонтеркою. Пані Наталя приїхала забрати посилки нашим землякам, які ніби і разом, проте розкидані по різних позиціях. Борсуківські господині під керівництвом Галини Бурак спакували передачі Петрові Басюку, Степанові Трухану. Ми завантажили легковик пані Наталі і просили завезти смаколиків Олександрові Мельничуку з Чайчинець, з ним ще служать декілька хлопців з Лановеччини.
Коли говорили з Сашком по телефону, він повідомив приголомшливу звістку. Мозок відмовлявся вірити, а серце прискорено забилося від жахливої дійсності. Загинув Рома Яцков. Світлий життєрадісний хлопець, відважний воїн, патріот, який ще з початку війни захищав Україну. А коли розпочалася велика війна, не вагаючись знову пішов на фронт. Зараз його добра душа у війську небесному і в пам’яті тих, хто його знав, любив і поважав.
Ми ще мали завдання забрати додому на ремонт машинку Івана Вишневського. Пані Наталя супроводжувала нас до майстерні свого брата. Це патріотична сім’я, допомагають українським військовим не перший рік. «Помагаємо, бо нам прилітає, — каже волонтерка. — Ви хоч того не відчуваєте, але теж допомагаєте. А ми мусимо. Ризикуємо, бо обстріли практично щодня».
Пані Наталя вивчила поіменно військових, які дислокуються поблизу. Разом із такими ж небайдужими усіляко намагаються підтримувати захисників. Ось і привезені нами продукти використає, щоб приготувати щось смачненьке.
Бездиханного течика місцеві автомеханіки затягнули на лафету до буса Володі Баска.
Разом із Олександром Бураком вони вирушили додому.
Олександр Цимерман, Валєра Собчук і Богдан Полоз машинкою для підрозділу Ігоря Биця і Тараса Кравчука, а також з машинкою на лафеті, яку ремонтуватимуть у Ланівцях, поїхали до Павлограда. Тут нас уже чекали Тарас та Ігор зі своїми побратимами.
Величезну вдячність за авто хлопці передавали Віталію Данилюку та його друзям. Допомогли Віталію в придбанні пікапа ще українець Володя Гвозденко та латвійка Олена, котрі живуть у Лондоні і за найменшої нагоди підтримують українське військо пожертвами.
Наступного дня дорогою додому ми зустрілися із Сергієм Яремком, який переганяв машинку хлопцеві з Білки Сергію Сороці. Кошти на це авто допомогла зібрати волонтерка Оксана Жмака. З водієм-волонтером на Запоріжжя поїхала мама молодого воїна. Для нього зустріч із найріднішою була приємним сюрпризом. Для пані Марії це були хвилини материнського щастя і радості, що змогла пригорнути сина — мужнього і сильного, свого рідного захисника.
Різні зустрічі бувають у волонтерів. Щоразу різні завдання, різні пригоди. Отак і крутимось. Отак і наближаємо перемогу — як уміємо, як дозволяють обставини і співучасть небайдужих людей. Робимо те, що можемо, з тим, що маємо, там, де ми є. Дякуємо однодумцям і захисникам та захисницям!
Наталя ГАМЕРА
