Мій любий читачу, дякую за терплячість, яку Ти проявляєш, читаючи ці мої мемуари. Ціную і поважаю, дякую і запрошую разом зі мною в нові подорожі.
А пам’ятаєш, я писала про побажання нашого воїна привезти йому поезію Тараса Шевченка? «Кобзаря» подарувала Лановецька міська бібліотека. Дякую директорці Ірині Критюк: Шевченко на передовій разом із Юрієм Мосейком на псевдо «Мамай».
А ще ми доставили хлопцям у його підрозділ єврокуб для мобільної бані, яку вояки собі змайстрували, а котел ми привезли їм ще попередньої поїздки.
Обереги від дітей, дещо з господарських та особистих речей передали Роману Бондарчуку.
Коли взяли курс у місце зустрічі на межі Запорізької та Дніпропетровської областей, то вже й добряче стемніло…
Дуже приємно було знову зустрітися з нашою Даринкою Бочин. Краса, відвага й почуття обов’язку молодої військовослужбовиці вдало поєднуються у такій небезпечній та відповідальній роботі. Цього разу доставили Дарині відремонтований генератор.
Хвилюючі побачення із земляками далеко від рідного дому – це файно. Але заїхали сюди ми за машинкою з підрозділу Павла Пасєки. Вірою і правдою служила Шевроле Нива своїм мужнім «побратимам», але на тих фронтових дорогах вийшла з ладу і потребувала серйозного ремонту. Повантажили її на лафету до буса Володі Баска і вони разом з Віталієм Вів’юрком рушили додому. А ми з Олександром Цимерманом та Олександром Матевощуком поїхали у Павлоград, де залишились ночувати. Бо наступного дня нас чекав маршрут Донеччиною.
Ми ще якось, з горем навпіл, знайшли нічліг. Не зовсім той бюджет, на який розраховували, але варіантів у час передноворічних корпоративів не було. Ми після безсонної ночі в дорозі, цілий день – круїз Запоріжжям, блок пости, побачення, розмови, ящики, списки, дзвінки, обійми, залізяки, документи… Емоції переповнюють. Спогади не залишають. Журба з радістю обіймаються. Втома бере своє… І тут – гучно лунає музика в барі готелю-хостелу, молодь (і жінки, і чоловіки) танцює. Нікого не беруся засуджувати, але зізнаюсь: було не по собі. Пісні українською – хоч це плюс. До 23:50 вечірка закінчилась. Комендантська година…
А наші друзі-волонтери Богдан Полоз, Олександр Бурак, Віталій Данилюк, Олег Софіюк і Михайло Березюк у той час вже мостилися в машинах ночувати, бо не знайшли місць у готелях і трохи запізно було дзвонити знайомим у цьому місті. Виручили військові. Запросили до себе. Ночували під ворожі «феєрверки», у спальних мішках… Але з дахом над головою і хоч випрямленими ногами, не сидячи…
Де зустрілися наші волонтерські екіпажі та кого побачили, про олів’є і шашлик, головну ялинку у фронтовому місті, «корову» на лафеті, кожухи для дітей та про інше з далеко не екскурсійної подорожі розповім у наступних сюжетах.
Наталя ГАМЕРА
